1-3 березня заплановано робочий візит членів комітету в Долинський район, а 3-5 березня з можливостями району в цьому проекті ознайомляться міжнародні експерти Олімпійського комітету.

За підсумками засідання головою райдержадміністрації дано доручення підготувати презентаційні матеріали для їх розгляду на засіданні обласної робочої групи. В районі вже є ряд напрацювань, зокрема потужний проект «Горгани», підписано Меморандум про співпрацю між Долинською районною державною адміністрацією та ТзОВ «Інвестиційна компанія «Укркапітал» про взаємну співпрацю з будівництва в околиці села Мислівка гірськолижного комплексу «Бескид» загальною площею 480 га (обсяг капіталовкладень орієнтовно складе 1,5 мільярда гривень), проект спорудження бази санного спорту в м.Долина.

258 платників (18%) обрали першу групу «спрощенців». Дані підприємці не використовують працю найманих осіб та здійснюють  роздрібний продаж товарів   на ринках та провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню, і зароблятимуть на цьому до 150 тис. грн. щорічно.

849 осіб (60%) при реєстрації за новими правилами обрали другу категорію, яка передбачає ведення малого бізнесу з обсягом доходу до 1 млн. грн. на рік та дозволяє наймати до 10 працівників.

312 платників (22%), які матимуть обсяг доходу не більше 3 млн. грн. та надаватимуть до 20 робочих місць, працюватимуть у третій групі. Із них 16 за ставкою 3 %, 296 громадян – 5 %. Такі дані повідомив начальник відділу оподаткування фізичних осіб  Гошовський Петро Мар’янович.

Варто зазначити, що Долинська ОДПІ створила всі необхідні умови для зручної перереєстрації підприємців при поданні заяв про застосування спрощеної системи оподаткування та розрахунків доходу за попередній календарний рік.

Вже за перший місяць нового року  до державної кишені,  завдяки платникам Долинської ОДПІ, забезпечено   понад

79 мільйонів 415 тисяч гривень

Про це повідомила в.о. начальника Долинської ОДПІ Наталія Скорик під час розширеної виробничої наради.

Найбільшу питому вагу надходжень до Зведеного бюджету займають податок на доходи фізичних осіб, рентна плата за видобування вуглеводневої сировини, плата за землю, податок на додану вартість.  Порівняно з першим місяцем минулого року  сплата податку на доходи фізичних осіб зросла на 35,1%, плата за землю – на 12,8%, збір податку на додану вартість збільшився на 51,6%.

Із загальної суми мобілізованих коштів 87,1% – до Державного бюджету, 12,9% – до місцевих бюджетів. Збір платежів до Державного бюджету склав понад 69 мільйонів 150 тисяч гривень. Основними податками, які формують Держбюджет, є рентна плата за видобування вуглеводневої сировини та податок на додану вартість. Питома вага цих двох платежів у загальній сумі збору платежів до державного бюджету складає 97,4%.

До місцевих бюджетів сплачено понад 10 мільйонів 265 тисяч гривень податків і зборів, що на 29,9% більше відповідного періоду минулого року. Найбільша частка надходжень до місцевих бюджетів припадає на сплату податку на доходи фізичних осіб -  75,7%.

«Колектив інспекції достойно потрудився разом з платниками податків району по мобілізації податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів», – зазначила Наталія Михайлівна.

Телефонуйте на “гарячу лінію” в Долинську ОДПІ.

Про подання податкової декларації про майновий стан і доходи громадян, податкову знижку, упередження виплати заробітної плати в «конвертах»,  можна дізнатися під час сеансу телефонного зв’язку «гаряча лінія», яка відбудеться 28.02.2012 р. з 11 до 12 год. На запитання платників податків відповідатиме начальник відділення в м. Болехів Капець Василь Васильович за телефоном 2-52-98.

Сектор масово-роз’яснювальної
роботи та звернень громадян
Долинської ОДПІ

З  давніх-давен  кожний  народ  має  свої  звичаї і обряди, що вирізняє їх з-поміж інших. Одні держави  утворювалися,  інші  зникали  з  історичної  арени, минало  століття  за  століттям,  а основи обрядів залишаються і до сьогодні. Обряди у давні часи відігравали велику роль, вони визначали  свідомість  населення.  Всі  країни, які  захоплювали нові  землі,  завжди  старалися нав’язати  там  свої  звичаї, щоб  остаточно  підкорити захоплені народи.

Найбільш  цікавим  є  весільний  обряд.  Адже весілля – це найвеселіше свято у житті кожного. Це урочистий момент у долі молодят  і  їхніх сімей. Шлюб –  це  створення  нової  сім’ї, що  є завжди прекрасно. Наше  місто  славиться  різнобарв’ям  весільних обрядів. Елементи одягу, розмовний стиль та традиції ніби схожі, але й одночасно різняться між собою в кожному селі: в Кропивнику, чи, скажімо, в Княжолуці. Цікаво було б порівняти   побут та звичаї в різних селах не тільки Долинського  району,  але  й  цілого  Бойківського  регіону.

І  от  днями  в  музеї «Бойківщина»  Тетяни  і Омеляна Антоновичів кожен бажаючий зміг відчути  себе  учасником  такого  веселого  дійства – бойківського весілля. Аматорський фольклорний колектив «Лолинянка» з села Лолин на чолі з музичним керівником Мироном Даниловичем Кузьмичем  познайомив  краян  з  весільним  обрядом свого села.

Самій постановці передувала велика дослідницька праця. Зразки пісенного  та розмовного фольклору,  по  крупинках  зібраного  від  довгожителів  села Лолин, лягли  в  основу  сценарію. Та все ж ідею створення композиції саме такою, як вона є, з тими неповторними ладканками та говіркою села, колектив виніс на розсуд глядачам.

Біля музею дзвінко лунала музика  і ніби заманювала до себе гостей. Декілька хвилин очікування,  і  дійство  почалося.  З  першої  ж  миті веселі  пісні  та  жарти,  елементи  одягу,  які  не побачиш на жодному весіллі, зачарували своєю цікавістю. А  весільні  традиції  були  цікаві  і  незвичайні. Весільні  вінки,  які   свахи  з батьками сплели  для  молодих  з  магічного  зілля –  барвінку – це символ  їхньої долі, яку вони повинні оберігати. Обряд викупу молодої – коли рідний брат не хоче віддати сестричку в чужу родину, а погоджується на це тільки після доброго викупу.

А коли молоду одягали у весільний одяг , братик розчісував їй косу, ставив туди гроші, як символ багатства, а дружки з мамою одягали весільний вінок. Також запам’ятався момент, коли молода перев’язує  руку  нареченому  вишитим  рушником трьома вузликами: щоб не пив, був добрим господарем та на чужих жінок не задивлявся. Коли  молоді  йшли  до  церкви,  батьки  скроплювали їх свяченою водою, благословляючи в щасливу дорогу. А повінчавшись, їх пригощали хлібом  з медом  на  солодке  сімейне життя. Вітання молодих, частування та наспівування народних пісень розвеселили народ. А наприкінці святкування, наречений зняв з молодої вінок та одягнув  хустину,  як  символ  того, що  вона  вже заміжня.  А  потім  молода «перетанцьовувала» з  незаміжніми  дівчатами,  а  свахи  наспівували веселих жартівливих пісень. Закінчилося дійство частуванням всіх глядачів короваєм з медом. Захоплююча постановка, веселі музики  не  залишили  байдужими  нікого. Глядачі і після виступу колективу продовжували наспівувати коломийки, а музики їм награвали. «Дуже  дякуємо  вам, що  організували  для  нас таке  свято.  Ви  дали  нам  можливість  зазирнути до нашої  історії, етносу  і народної  творчості. Українська пісня, прозора і щира, викликала сльози на моїх очах», – говорить пані Марія. Музей поставив перед собою завдання – познайомити  бойківський  край  з  весільними  обрядами кожного окремого села. Ми познайомилися  з  традиціями  села  Лолин,  які  є  цікавими і  захоплюючими,  а  одяг  неповторним:  давня вишивка,  збирані  спідниці  та  червоні  чобітки. Ми повинні популяризувати бойківські традиції, передавати їх з покоління в покоління. Нехай  це  незвичайне  дійство  залишиться  в нашій пам’яті до наступного бойківського весілля!

щотижневик «Добра справа»

Намагаючись перекрити банківський кредит позиками у приватних осіб, жінка потрапила у фінансову пастку і позбулася новозбудованої садиби, в якій, окрім неї, проживають її син, невістка та малолітня внучка.

«Ми з чоловіком почали будувати свій дім у селі Оболоні ще в 1998 році, і за вісім років він був майже повністю викінчений, там залишилися тільки зовнішні облицювальні роботи, – розповідала репортерові «ГК» мешканка і недавня власниця будинку пані Ганна. – Грошей для цього нам у той час забракло, тож ми наважилися взяти кредит у банку – 100 тисяч гривень під заставу власне цього будинку. За нашими розрахунками, упродовж трьох років ми могли б погасити такий кредит – чоловік мав добре оплачувану роботу нафтовика у Сибіру, у мене був стабільний заробіток на комунальному підприємстві в Долині, син також працював. Але через рік обставини сильно змінилися – чоловік потрапив в аварію і потребував лікування, підприємство, на якому я працювала, збанкрутувало, і я залишилася без роботи…».

Минуло півтора року, і банківський кредит став непосильним тягарем для позичальників. У них не було можливості навіть гасити щомісячні відсотки, в результаті борг перед банком сягнув понад 200 тисяч гривень. Виникла реальна загроза втратити своє помешкання – будинок загальною площею понад 270 квадратних метрів, який тільки-но вдалося довести до пуття. Телефонні дзвінки з банку та візити банківських працівників додому вселяли дедалі більшу тривогу. Зрештою, боржники вирішили, що виходом із ситуації стане ще одна позика, яка дасть можливість достроково погасити банківський кредит разом із відсотками. А далі – буде як буде…

«Ми були в тупику, жоден банк такого кредиту нам уже б не дав, – бідкалася Ганна. – Тоді знайомі порадили звернутися до таких людей в Івано-Франківську, які дають гроші в борг на короткий термін. На франківському базарі мене познайомили з таким собі Миколою, який погодився видати мені необхідну суму на два місяці під 30 відсотків. Я не мала куди діватися і погодилася на цю пропозицію».

Тоді жінка ще не здогадувалася, що потрапила на гачок лихварів, які вже так просто не відпустять свою жертву. Вона залишила позикодавцям, які втрьох приїхали до неї додому, машину «Опель-Вектра» у заставу, під розписку отримала у них необхідні гроші, щоб закрити кредит у банку і повернути собі документи на будинок.

Але, виплутавшись із кредитної кабали в банківській установі, жінка опинилася перед необхідністю повертати ще більший борг (з врахуванням відсотків) приватним особам. Коли минав призначений для повернення позики термін, жінка зрозуміла, що їй необхідно знову позичати гроші. І тут до неї зголосилися інші несподівані позикодавці, які запропонували ще більш вигідні умови кредитування – на чотири місяці під 10 відсотків річних.

«Я так зрозуміла, що ці люди були знайомі з тими, в яких я позичала гроші першого разу, – розповідала обдурена жінка. – Вони самі підійшли до мене, сказали, що погасять мій борг перед Миколою та його приятелями, я зможу у нього забрати свою машину, а гарантією повернення позики їм має стати належний мені триповерховий будинок».

Про те, якими були усні домовленості між цими людьми щодо повернення позики, відомо лише зі слів пані Ганни, яка, потрапивши у фінансову скруту, вимушено звернулася до підпільних лихварів. Вона ж запевняє, що у травні 2008 року її вмовили нотаріально оформити фіктивний договір купівлі-продажу будинку на підставну особу, яка через чотири місяці шляхом ще одного удаваного перепродажу мала повернути цю нерухомість її синові. Той, у свою чергу, мав отримати під цей будинок нову довготривалу позику в банку і в такий спосіб повернути позичені в лихварів гроші з процентами. Шляхом такої багатоходової комбінації родина позичальників сподівалася виплутатися з боргів, які тягнуться за ними вже шостий рік…

Але наприкінці 2008 року грянула фінансова криза. Банки припинили видавати кредити фізичним особам. Курс гривні до долара значно виріс, гроші почали знецінюватися. Час, відведений лихварями на повернення боргу, швидко минув, горе-боржників поставили на лічильник і в листопаді 2008 року пред’явили до сплати кругленьку суму – 160 тисяч доларів. Позичені в банку сто тисяч гривень на штукатурку стін через два роки обернулися для цієї родини майже мільйонним боргом перед приватними лихварями.

Згодом позикодавці перестали вести переговори про повернення грошей. На жінку та членів її родини вони подали до суду від імені особи, яка, згідно з договором купівлі-продажу, стала власником їхнього будинку. Суд взяв до уваги належно оформлений нотаріусом документ, в якому стверджувалося, що «умови договору відповідають реальній домовленості сторін, договір не носить характер фіктивного та удаваного правочину». Рішення про виселення пані Ганни та її рідні не вдалося оскаржити ні в Апеляційному, ні у Верховному суді.

Під час судової тяжби, яка тривала до минулого року, родина боржників стала жертвою ще й корисливого адвоката, який пообіцяв передати хабар суддям і таким чином залагодити цю справу. «Він підійшов до мого сина в коридорі суду і сказав, що треба дати 3 тисячі доларів у районний суд, і 5 тисяч – в Апеляційний, – розповідала жінка. – Ми запідозрили щось недобре і повідомили про вимагання хабара в правоохоронні органи. Під час передачі частини грошей адвоката затримала міліція, цими днями порушена проти нього кримінальна справа за шахрайство має слухатися у суді».

Тепер пані Ганна, яку разом із родиною повинні от-от примусово виселити з її будинку, сподівається, що й проти підпільних лихварів, які наживаються на чужій біді, так само буде порушено кримінальну справу. За її словами, вона вже зверталася з приводу їх незаконної діяльності у прокуратуру. Але поки що на її звернення не було жодного реагування.

Богдан СКАВРОН,
Галицький Кореспондент

Коментуючи ситуацію, директор ГО «Центр підтримки та розвитку реформ» Сергій Гаргат розповів: «Усі визнають, що житлово-комунальна галузь – одна із найпроблемніших сфер місцевого управління, що необхідно
впроваджувати ефективні механізми господарювання, залучати інвестора і створювати об’єднання співвласників у багатоквартирних будинках. Проте мало хто спроможний здійснювати реальні кроки, впроваджувати
зміни та реформи. Якщо великі міста та обласні центри ще якось справляються із реформами, то малі міста, селища і села – як кажуть, «покинуті державою». І як завжди, все списують на нестачу коштів або на «недолуге» законодавство. На нашу думку, «корінь зла» вирішення проблеми знаходиться в іншій площині. Адже народна мудрість каже: «Хто не бажає працювати, – шукає причину, а хто бажає працювати, той шукає засоби».

Ключова проблема полягає в тому, що у малих містах та селищах України є недостатня кількість людських ресурсів у місцевої влади з одного боку, а з іншого – відсутні механізми підтримки з боку громадського сектору. Простіше кажучи, через нечисельну структуру апаратів органів місцевого самоврядування, слабкий розвиток інституцій громадянського суспільства та відсутність співпраці між першими і другими, в малих містах і селищах
просто нікому вести діалог з громадами щодо питань створення ОСББ, а також в подальшому забезпечувати їм підтримку в повсякденній роботі. А без цих факторів створення ОСББ просто не відбудеться, через брак у громади
таких обов’язкових факторів як: поінформованість, лідерство, супровід та підтримка діяльності (допомога громадам у залученні коштів на вирішення проблем їхніх будинків).

Така ж проблема була свого часу характерною і для міста Долина, що є типовим представником сучасних малих міст України. Зрозумівши її суть, було знайдено вигідне рішення, яке полягало у налагодженні конструктивного та взаємовигідного партнерства місцевої влади і громадського сектору, зокрема в питанні підтримки реформування ЖКГ. В ситуації, коли в місцевої влади відсутні людські ресурси на якісне охоплення певної сфери розвитку громади, зовсім не обов’язково йти шляхом нескінченного розширення штатів міських чи селищних рад. Можна просто заручитись підтримкою місцевих осередків громадянського суспільства – громадських організацій та активістів, які далеко не гірше за чиновників можуть справлятись з різного роду важливими для громади питаннями.

Тому наш проект спрямований саме на презентацію досвіду роботи і співпраці нашої громадської організації «Центр підтримки та розвитку реформ» для інших малих міст України. Ми прагнемо розповісти про те, як на основі
муніципального замовлення, співпраці влади і громадськості можна покращити управління та вирішувати наболілі проблеми громад».

За  матеріалами тижневика “Добра Справа”

У минулому році у рамках Всеукраїнського конкурсу «Кожна краплина має значення», що проводилось програмою ПРООН та компанією Кока-Кола, було підтримано два проекти із Долини (із шести по всій Україні). Дані проекти готувались і реалізовувались громадською організацією «Центр підтримки та розвитку реформ» спільно із колективами школи-інтернату та ЗОШ №7 за підтримки місцевої влади. Проекти були досить вдалими, а джерела настільки красивими, що ПРООН та компанія Кока-Кола вирішили дати ще одну можливість у відновленні природного джерела у нашому місті. Дізнавшись про радісну звістку, керівництво організації та представники муніципалітету зразу ж стали думати, яке із нових джерел відновити. Вирішили підтримати ініціативу депутата Долинської міської ради Мирослава Гаразда у реконструкції джерела по вулиці В.Стуса в старій частині міста. Робоча група виїхала на місце, де витікає чиста водиця. Дізнавшись про мету прибуття, до неї зразу ж приєднались місцеві жителі, які висловили підтримку та сприяння допомагати під час виконання робіт. За словами старожилів цієї місцевості, дане джерело є дуже потужним, а вода в ньому надзвичайно чиста і смачна. В роки сильної посухи, коли пересихали криниці та інші водойми, вода у цьому джерелі не закінчувалась. І тоді сюди по воду з’їжджались не тільки долиняни, а й мешканці сусідніх сіл – Новички, Оболоні і навіть Малої Тур’ї. Теперішній стан джерела – занедбаний колодязь, накритий плитою. А тому завдання перед робочою групою полягає не тільки в тому, щоб відновити роботу джерела, а й надати йому привабливого вигляду і створити біля нього куточок душевного відпочинку. Нині розробляється проектна документація, яка буде визначати зовнішній вигляд джерела. Згідно з умовами конкурсу до відновлення джерела обов’язково має бути долучена шкільна громада. Даний проект планується реалізувати спільно із Долинським природничо-математичним ліцеєм, оскільки ініціатива із відродження даного джерела пішла саме від місцевого жителя і вчителя цього закладу. «Ми дуже раді, що така ініціатива вийшла не від влади, а від самої громади, від жителів старої частини міста, – говорить директор громадської організації «Центр підтримки та розвитку реформ» Сергій Гаргат. – І ми будемо намагатись зробити усе можливе, щоб згаданий проект підтримали і щоб в старій частині міста також був свій виток життя. Просимо усіх бути небайдужими і допомагати нам. Адже це наша спільна мета, це наше спільне багатство».

За матеріалами газети “Добра Справа”

Фрі-файт – це новий, унікальний напрямок в бойових мистецтвах, так як тут зібрані всі технічні прийоми з інших видів боїв, що дозволяє дійсно визначити найсильнішого бійця. Тут дозволені удари в голову, корпус, по ногах, удари колінами і ногами, в стійці і на підлозі. На відміну від інших боїв, під Free-Fight можна використовувати настільки багатий арсенал прийомів, що навіть не треба думати, куди і як бити. Все відбувається дуже і дуже швидко, що важко прослідкувати за траєкторією удару, а тим більше передбачити рух наперед. Існування техніки фрі-файту неможливе у відриві від конкретної бойової ситуації. Адже використання будь-якого базового елементу кардинально змінюється в залежності від позиції щодо суперника.

Такий цікавий вид спорту популярний і в нашому місті. Неодноразово ми могли спостерігати показові бої з фрі-файту на святах, наші спортсмени успішно виступають на чемпіонатах області й України, а також минулого року у нас уже проводився Всеукраїнський кубковий турнір з фрі-файту, де наша команда дуже успішно виступила.

Здається, що цей новий вид спорту долиняни підкорюють з легкістю, але що ж відбувається насправді? Аж кортить зазирнути за лаштунки та подивитися, як все таки відбувається підготовка чемпіонів та поспостерігати за процесом тренування.

Заняття з фрі-файту відбуваються три рази на тиждень у приміщенні Долинської дитячоюнацької спортивної школи. Тренером є Ігор Івахнюк, який навчає своїх вихованців від азів і до професійних навиків, він відшліфовує з ними кожен удар та вчить, як поводитися у певній ситуації. Займаються тут фрі-файтом як хлопці, так і дівчата. Дівчата вчаться цьому бойовому мистецтву просто для себе, щоб мати можливість захищатися, а от хлопці налаштовані досягти висот та стати чемпіонами.

Самі тренування проходять дуже і дуже цікаво. Вони тривають дві години, щоб якомога більше почерпнути з заняття. Кожне тренування розпочинається з розминки, а потім весь час приділяється самим прийомам та техніці. «Розминаються спортсмени близько тридцяти хвилин, а вже потім відпрацьовують удари. Як відомо, фрі-файтові базові техніки – це ударна, кидкова і боротьба. Сьогодні ми відпрацьовували прийом «больовий на руку» і ударну техніку. Також спортсмени відшліфовували серії комбінацій, точність і правильність ударів. За рахунок широкого діапазону дозволених технічних прийомів, фрі-файт дає можливість розвивати високу динаміку поєдинків», – розповідає Ігор Івахнюк.

Хлопці тренуються уже давно, є і такі, що вже кілька років займаються цим бойовим мистецтвом, саме тому вони вже чітко відпрацьовують той чи інший удар, спарингуються. А от дівчата займаються зовсім недавно, тому для них навантаження трохи менше. Тренер приділяє увагу всім і кожному зокрема. Віолі Марущак, наприклад, показує ази та навчає елементарних ударів. «Я прийшла на це тренування вперше. Займатися фрі-файтом мені порадила подруга і я вирішила спробувати. До цього займалася різними видами спорту, але це все було не те, тому вирішила прийти саме сюди. Сьогоднішнє заняття мені дуже сподобалося, думаю, що в мене виходить усе, що показує тренер, адже він доступно пояснює. Я планую і надалі займатися фрі-файтом і думаю, що тут знайду багато друзів», – ділиться враженнями Віола. Десятикласниця Юлія Іванів найдосвідченіша у цьому виді спорту серед присутніх дівчат. Минулого року вона відвідувала заняття з фрі-файту 4 місяці, але потім зробила перерву, та все ж вирішила не залишати це бойове мистецтво і вже протягом двох тижнів надолужує втрачений час: «Мені дійсно подобаються тренування з фрі-файту. Досить корисно відвідувати секцію самозахисту, тут навчають різним прийомам і, якщо в майбутньому буде якась непередбачувана ситуація, вякій потрібно буде себе захистити, то я думаю, що справлюся».

Фрі-файт справді вчить захищатися та вдосконалювати себе. Дівчата у змаганнях участі не беруть, але відвідувати заняття просто для себе дуже корисно. А от хлопці можуть похвалитися чудовими результатами. Вони вже мають досвід у чемпіонатах, де досягали успіхів. Тарас Титаренко відвідує секцію фрі-файту уже два роки. За цей час був учасником та переможцем у багатьох турнірах. «У дві тисячі дев’ятому році я вперше побачив змагання західного регіону з фрі-файту «Кубок Карпат». Це мені дуже сподобалося і я вирішив сам займатися фрі-файтом. Цей вид спорту мене дисциплінує, загартовує дух і підвищує самооцінку. Але не тільки тому мені подобається відвідувати ці заняття. Я ще беру участь у різних чемпіонатах. Їх, звичайно, уже було багато, але я розповім про основні. На чемпіонаті України, наприклад, який відбувся минулого року, я зайняв третє місце. Останні змагання, в яких я брав участь, проходили два тижні тому на Буковелі. Там я виборов путівку у фінал, який відбудеться дев’ятого березня. Думаю, що я там гідно представлю себе. Але над цим не зупинюся, адже хочу досягти ще більших результатів, тож зараз тренування для мене дужеважливі», – говорить Тарас.

Навіть ті хлопці, які зовсім недавно познайомилися з цим видом спорту, уже мріють бути чемпіонами у своїй ваговій категорії. А з таким тренером, як Ігор Івахнюк, це можливо для всіх. «Я радий, що тренуюся саме тут. Мені подобається тренер і я б не хотів тренуватися у когось іншого. Навіть, якщо буду вчитися у вищому навчальному закладі, я все одно буду відвідувати саме ці заняття саме з цим тренером – хоча б раз в тиждень на вихідних», – розповідає Ігор Вельган, переможець у своїй ваговій категорії Всеукраїнського кубкового турніру, який відбувався у Долині.

В цілому, тренування з фрі-файту проходять дуже цікаво. Хлопці і дівчата з задоволенням проводять тут час, підтримують форму та вдосконалюють техніку. Ніхто не соромиться сказати, що чогось не розуміє, їм завжди на допомогу приходить тренер чи колеги. Кожен тренується у міру сил та можливостей та вже чітко знає, чого саме очікує від занять. Проте фрі-файт – це не тільки напружені бої й виснажливі тренування. Особлива увага тут приділяється і здоров’ю людини, яка тренується. Існує низка різноманітних технік і комплексів для відновлення й нормального забезпечення роботи всіх процесів в організмі людини. Бажаючих підкорити цей вид спорту у нашому місті є багато, отож, не вагайтеся, а приходьте на тренування, спостерігайте, вчіться і перемагайте!

Ліліана Хомишин
тижневик “Добра Справа”

…У кожного існують перші спогади про тепло маминих рук, про те, як вона з перших днів нами опікувалася, годувала, читала на ніч казки. І ці спогади супроводжують нас протягом усього життя. Мама – уособлення любові і доброти. Хто, як не вона, забезпечує нас усім необхідним, щоб ми комфортно почувалися у цьому світі? Але буває і така ситуація, коли діти зростають без найріднішої і найдорожчої людини. Що робити, коли мама помирає? От тоді здається, що вони залишились одні у такому жорстокому навколишньому середовищі, в якому нікому не має діла до чужого горя. Це велика проблема для дітей, адже усе тепер потрібно робити самостійно і все, про що мала розповісти і застерегти мама, вони повинні дізнаватися самі і не втрачати надії та рухатися вперед. Здається, що гіршого, ніж смерть матері, вже не буде. Але біда не приходить одна. Буває й таке, що доля, всупереч усім протистоянням, посилає ще більше випробувань. От тоді це справжнє горе.

Лиха година раптово спіткала ні в чому не винного хлопця, який жив і радів життю, ходив до школи, гарно вчився, не мав шкідливих звичок та, як і більшість його однолітків, вів активний спосіб життя. Михайло Мальон – учень Долинської загальноосвітньої школи №4. Красивий високий юнак, чудовий співбесідник, хороша людина. Життя хлопця змінилося ще тоді, коли померла мама. Це нещастя сталося, коли він був у 7 класі. Михайло, його старша сестричка Ліля та молодший братик Віктор залишилися одні. Дуже важко було це пережити, але вони підтримали одне одного і знайшли в собі сили разом подолати біль від утрати.

Та після цього негаразди тільки почалися. Михайло навіть не здогадувався про те, що скоро важка хвороба дасть про себе знати. У хлопця важке онкологічне захворювання – синовіальна саркома. І вже кілька років він бореться з цим діагнозом. Його раптово заболіла ліва нога. Після обстеження виявили пухлину і направили до Івано-Франківської обласної лікарні на операцію. Це було у квітні 2009 року. Операція пройшла успішно, але нормально ходити і бігати хлопець все ж не міг. З часом біль знову повернувся і після повторного обстеження у Києві виявили, що пухлина злоякісна. В Західно-українському спеціалізованому дитячому медичному центрі, що у місті Львові, Михайлик пройшов три блоки хіміотерапії. Терапія допомагала, але не зруйнувала пухлину. Отож необхідно було робити операцію по ампутації лівої ноги, що і сталося у травні 2011 року у Львові.

«Коли мені сказали, що потрібно ампутувати ногу, я ні хвилини не вагався. Життя набагато цінніше і я хотів жити, навіть без ноги. Я вірив, що операція допоможе і подарує мені шанс на життя», – розповідає Мишко. У такій ситуації важко опинитися будь-кому.

А що робити трьом дітям, які залишилися самі? Найголовнішою на цьому етапі є старша сестра, якій зараз виповнився 21 рік. Вона стала неофіційним опікуном хлопців. Ліля  супроводжувала брата всюди, намагалася будь-чим допомогти – як морально, так і матеріально. На такі операції та курси хіміотерапії потрібні значні кошти і дуже-дуже складно вийти з цієї ситуації, коли дівчина є студенткою університету на платній формі навчання. Крім цього, вона працює від 8 години ранку до 8 вечора і отримує мізерну заробітну плату. Але є небайдужі люди, які допомагали дитячому горю. Колектив загальноосвітньої школи №4 зразу відгукнувся і кинувся на допомогу.

Як вчителі, так і учні допомагали, хто як міг. Збирали кошти, частково забезпечували продуктами, морально підтримували. Вони навіть зверталися за допомогою до інших шкіл, які також відгукнулися. Давали цінні поради сестрі: що робити, до кого звертатися та як поводитися. Матеріально допомогла рідна сестра їхньої матері Анна Михайлівна, яка живе у Києві. Вона, по мірі можливості, надавала кошти на операцію. У Львові частково забезпечував благодійний фонд «Крила надії». Але цього всього недостатньо, дітям потрібна постійна підтримка. Доходів, за які вони могли б прожити, навіть здорові – далеко не вистачає.

Зараз Михайлику поставили протез, він потрохи до нього звикає, вчиться ходити і в нього виходить. Він з кожним днем все більше дорожить життям і радіє, що отримав шанс на майбутнє. Дуже хоче вчитися. Хлопець зараз перебуває на індивідуальній формі навчання, але щодня до нього приходять вчителі, які подають матеріал за програмою. «Мені подобається вчитися. Зранку, коли сестра на роботі, а брат у школі – я займаюся з вчителями. Кожен предмет мені цікавий по-своєму, однаково подобається як математика, так і англійська. Я навіть не можу сказати, який предмет я не люблю – всі вони легко даються, а що не розумію, то завжди запитаю у вчителя», – каже Михайлик. От так проходить його ранок, потім він робить домашнє завдання, вчиться ходити, готує брату і сестричці вечерю і очікує на своїх найрідніших людей. «Це дуже хороша дитина. Він як промінчик світла в темному царстві. Незважаючи на те, що його спіткало таке лихо, Мишко не замкнувся в собі, він настільки позитивно сприймає дійсність, що його оптимізму можна тільки позаздрити. Дуже терплячий і ніколи не скаржиться на свій стан. Він досить розумний, хоче чути і знати, прагне до знань. Відповідально відноситься до навчання, має хороші бали. Займатися з ним індивідуально – задоволення. А як він радіє, що вже наступного року зможе ходити до школи, повноцінно навчатися, спілкуватися з однокласниками!

Цій дитині варто допомогти і всі, навіть учні і їхні батьки, переймалися цією ситуацією та від щирого серця допомагали», – так увесь педагогічний колектив школи відгукується про хлопця. Незважаючи на те, що він зі своїми теперішніми однокласниками провчився кілька місяців, все ж вони його підтримують та навідуються в гості. Кожен з учнів позитивно говорить по Михайла. Зі сльозами на очах сприймали гірку звістку та протягом всього періоду переймалися проблемою й намагалися допомогти. 18 листопада, коли у хлопця був день народження, всі вони вирішили прийти до нього та привітати зі святом. З тортом і запаленими свічками, безліччю подарунків та щирими побажаннями здоров’я постукали у двері до хлопця. Скільки радості і щастя панувало тоді у серці Михайла! Він і досі згадує цей день з посмішкою на вустах: «Мені так приємно, що мене пам’ятають і відвідують. Я справді зрадів, що до мене прийшли і зарядили позитивом надовго. Вдячний своїм однокласникам за такий чудовий сюрприз». Серед однокласників є і Михайликів найкращий друг – Петро Кривень. Він також на індивідуальній формі навчання, тож вони постійно спілкуються, допомагають один одному з підручниками й просто весело і цікаво проводять час. Класний керівник 10-Б класу, де навчається Михайло, – Оксана Михайлівна Труханівська настільки добре говорить про хлопця, вона постійно його хвалить та ставить у приклад іншим. Всі учні класу передають йому великий «привіт» та з нетерпінням чекають зустрічі.

Михайло Мальон за весь цей час багато натерпівся. Не кожен зміг би боротися з такою проблемою, а особливо, коли підтримка незначна. Після кількох операцій та терапій йому треба відновити сили. Юнаку так необхідно поправити здоров’я та бути під постійним наглядом лікарів, надалі приймати ліки, вітаміни та підвищувати імунітет. А це все, звичайно, коштує немало. Не потрібно забувати, що він не один, сестрі і молодшому брату потрібно харчуватися, одягатися і мати кишенькові гроші на витрати. А ще потрібно сплачувати комунальні послуги, на що грошей також не вистачає. Що вже говорити про ремонт квартири та хоча б якісь нові меблі? Всі вони хочуть мати звичайне безтурботне дитинство, яке так швидко втекло і заставило дуже швидко подорослішати й протистояти негараздам.

Благодійний фонд громади міста Долини розпочав акцію по збору коштів для Михайла Мальона «Поділись своєю добротою». У нашому місті вже встановлені скриньки для збору пожертв, де кожен може залишити частинку своєї душі у вигляді матеріальної допомоги. Скриньки з яскраво червоними наклейками, логотип яких розміщений на першій сторінці газети, можна побачити у піцерії «Мamma Mia» (вул. Грушевського 30а), у супермаркеті «Наш край» (Бандери, 3а), в магазинах «Спокуса» (Незалежності, 8а), «АВС» (Грушевського, 21) та «Динамо» (Січових Стрільців, 1), а також в редакції газети «Добра справа», що по вулиці Грушевського, 11.

Працівники благодійного фонду особисто контролюватимуть збір коштів. Зверніть увагу на цю дитину. Допоможіть пройти реабілітацію та подальше лікування Михайлові. Йому так потрібна увага і допомога. Не будьте байдужими, адже разом, спільними зусиллями, ми зможемо допомогти дитині жити повноцінним життям.

P.S. Наступного тижня редакція газети “Добра Справа” планує звернутися до представників соціальної служби у справах дітей Долинської райдержадміністрації щодо необхідності допомоги Михайлу Мальону.

Газета “Добра Справа”

Ліліана Хомишин

В  роботі Форуму взяли участь координатор проекту місцевого розвитку громад Івано-Франківського обласного ресурсного центру громад Олеся Хомин, голова районної державної адміністрації Олександр Криницький, голова районної ради Володимир Луцький, головний спеціаліст відділу інвестиційної діяльності головного управління з питань туризму, євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій обласної державної адміністрації Михайло Листван, керівник апарату районної державної адміністрації, депутат районної ради Катерина Олійник, координатори проекту від районної державної адміністрації та районної ради – Василь Сокирко та  Мар’яна Співак,  начальники   відповідних управлінь, відділів і служб, які  надаватимуть допомогу громадам в реалізації  обраних ними мікропроектів,  сільські голови сіл-переможців конкурсу – Сенечова  Микола Торко, Витвиці Богдан Бандра, Великої  Тур’ї Мирон Романюк, Тростянця Зіновій Болюк,  керівники організацій громад та члени  функціональних  груп, всього понад 30 осіб. Вів засідання Форуму начальник управління економіки, промисловості та власності районної державної адміністрації Михайло Куцик.

Тригодинна зустріч за «круглим столом»  пройшла у формі змістовного діалогу між представниками влади, координаторами проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду – ІІ»  та керівниками організацій громад.

Зі вступним словом  до присутніх звернулися  голова Долинської районної державної адміністрації, депутат районної ради, співголова Форуму  Олександр Криницький та голова  Долинської районної ради, співголова Форуму Володимир Луцький.

Про партнерство і співробітництво між організаціями громад та владою  вів мову й головний спеціаліст відділу інвестиційної діяльності головного управління з питань туризму, євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій обласної державної адміністрації Михайло Листван.

Про виконання проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду-II» в Долинскому районі присутніх поінформував координатор проекту від районної державної адміністрації, депутат міської ради Василь Сокирко. Керівники організацій громад розповіли про хід підготовки мікропроектів та проблеми, з якими зіштовхуються при їх розробці й отримали  кваліфіковані консультації та аргументовані відповіді на запитання, які їх цікавили. Підсумком  змістовної роботи Форуму стало схвалення пріоритетних напрямків  діяльності  чотирьох громад, зокрема у сфері енергозбереження  та екологічних заходів. Насамкінець  для керівників новостворених громадських організацій  був проведений тренінг на тему «Розроблення мікропроектної пропозиції».